Творчий вечір Світлани Князевої у Немішаєвому

24 березня о 15 годині в Немішаївському будинку культури протягом двох годин з успіхом відбувався творчий бенефіс української кіноактриси Світлани Князевої, заслуженої артистки України. Організувала захід арт-менеджер Світлана Романова за співучасті автора цих рядків та активної підтримки активістів селища. Зустріч будувалася навколо презентації книги спогадів Світлани Князевої “Такая вот жизнь и такое вот кино”, присвяченої життєпису генія українського поетичного кіно Леоніда Осики. 
Світлана Князева вразила непереможним оптимізмом і цим у чомусь нагадала героїню культового твору “Віднесені вітром” Скарлет О’Хара. Адже у її житті було космічної краси й сили кохання до митця, яке завершилось такої ж сили тугою, коли коханий чоловік протягом 7 років помирав на руках. Але й у муках знаходив спосіб вже не сказати – знаками показати, як її кохає.
Все життя перетворити на кіно, писати його сценарій у відчуттях… Тут, як ніде інде пасує знамените “Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний доторк до душі” від Ліни Костенко…
Хтось у Голлівуді (а ми зараз живемо у часи суцільного Голлівуду) сказав: Правда мистецтва вища за правду життя у тому сенсі, що вона затьмарює яскравими фарбами істинну правду. Та Голлівуд відформатував наші мізки так, що нині важко знайти того, хто хоче цьому заперечити. Але Леонід Осика був тим митцем, який у своєму кіно на перше місце ставив правду саме реальну – наскільки її взагалі можна відтворити через майже два покоління …
І наш час зосереджує у собі неможливі і нерозв’язні і трагічні проблеми (соціальні, духовні, інформаційні виклики), і той час (від шестидесятників до Чорнобиля) був не легшим. Читаєш про нього хроніку життя, втілену в історію стосунків режисера Леоніда Осики та актриси Світлани Князевої, сформовану через щоденникові записи. Осика у народній свідомості – це шедеври “Захар Беркут”, “Камінний хрест”, та сімейні “Дід лівого крайнього”, “Найщасливіша мати”, “Тривожний місяць вересень”, воєнні “Хто вернеться – долюбить”, “Поклонись до землі”, козацький “Гетьманські клейноди“. Він і життя бачив з точки зору кінорежисера – підмічав натурні майданчики, живі декорації, готові кадри… і взагалі любив дарувати враження, майстерними розповідями занурювати у світ відчуттів і символів.
Поступово розмотується життєва стрічка Леоніда Осики – від навчання у ВДІКу до перших самостійних зйомок. Дуже глибоко вивчав історію сюжету, тісно вплетену в трагічну, невідому широкому загалу історію України. Поступово вимальовувалось з досвіду та інтуїції своє бачення фільмів, через які міг донести сокровенне. І таки сформулював кредо митця: грай з життям, надавай незначному значення, вчись дивитись у саму суть явища чи людини.
Леонід Осика мав талант перетворювати будні в чудо, у своєрідне “свято хризантем” або “малинового киселя”. Численні душевні розмови зі Світланою дозволяли йому вивіряти істинність думок, планів. Адже, на його думку, талановитий твір народжується, якщо є потреба висловити нетлінне, і є для кого та заради кого. От Світлана і була його музою – по життю і по духу. “У мене таке враження, що мої почуття до нього – величний сяючий кристал, який обертається черговою гранню і сяє новим відтінком нескінченної колірної палітри” – пише про це Князева. Відкрийте й ви для себе світ українського кінематографу через призму душевних поривань Світлани Князевої. Все, що для цього треба – це придбати книгу “Такая вот жизнь и такое вот кино”…
А нам залишається лише подякувати, що між зйомками кіноактриса знайшла мить і завітала до нас, у театральне Немішаєве, подарувавши нам дві години своєї енергетики. Дозвольте вже від імені всіх немішаївців ще раз повторити мої побажання: Ви, Світлано, настільки народна, що присвоєння вам цього звання стане лише констатацією факту, тож нехай це станеться якнайскоріше…