Сусіди протестують проти встановлення піролізної установки в селі Козинці

Козинці протестують… – зазначає громадський активіст Немішоєвого Юрій Дубовенко на своїй сторінці у Фейсбук.

16 червня в Козинцях відбулося визначене законодавством в рамках громадське обговорення “детального плану території земельної ділянки, призначеної для реконструкції комплексу поводження з небезпечними відходами на території Козинцівської сільради Бородянського району Київської області – за межами населеного пункту”. А простіше кажучи, представили на ознайомлення громадськості план цеху під навісом для закритого спалювання пластику, шин, відпрацьованих маливно-мастильних матеріалів, батарейок, автоакумуляторів і т.п.

Спочатку організатори – представник районного управління архітектури та розробниця артітектурного плану із Вишгорода намагалися представити цей захід як громадські слухання щодо погодження плану реконструкції цеху “для переробки промислових відходів”. Проте місцеві селяни, яких зібралось близько 3 десятків та запрошені ними представники районної “Свободи” (що треміново прибули на виклик із Немішаєвого) мали інші думки з цього приводу. Місцеві мешканці висловили своє обурення від того, що районні власті вкотре нехтують їхніми інтересами та без їхньої згоди вирішують долю тісно прилеглих (хай навіть і не в межах селища) ділянок. Тому після того, як пристрасті трохи вщухли, запрошені немішаївські активісти кількома майстерними штрихами перевели розмову у конструктивне русло громадського обговорення (а не слухань). Протокол зустрічі так і лишився незакритим, проте представники району повідомили, що якщо до середи (20 червня) не надійде обгрунтованих пропозицій, які слід врахувати, протокол буде закритий і переданий “в область”.

А тепер – короткі деталі про проекту. Фірма “Інтербуд” вже приходила із подібними “інвестиціями” щодо побудови екологічно небезпечного підприємтсва з непередбачуваним рівнем виробництва та впливу на довкілля на територію Немішаєвого, Микулич, Бабинців (може, ще деінде, але на це немає свідчень), але отримали різко негативну реакцію, і змушені були прибратись подалі. І натепер, після отримання дозволів від РДА та екологічної інспекції та після змін до Положень про обговорення архітектурних планів промислових обєктів (які істотно звужують вплив населення на планування промислових зон), прийшли у Козинці.

Що вони “пропонують”? Переробляти шляхом високотемпературного спалювання 2 десятки найменувань промислових відходів (пластик, гума, джерела живлення, відпрацбовані оливи та інше). Запевняють, що складуватись продукція не буде, буде “з коліс” спалюваитсь, а відходи переробки – вивозитись на спецмайданчики для належної утилізації. Планований обсяг переробки – 3 тони на добу. Планована зона переробки знаходиться на території колишнього проммайданчика (складу) на перехресті. Найближчі будівлі приватного сектору – за ~800 м з південно-східного боку та ~480 м – з північно-західного. Охоронна зона у неповних 350х500 м сконфігурована таким чином, що вона “на папері” не дістає до житлової забудови. Але проектування відбувалось за неповними даними, представленими замовником та на основі позитивного висновку екологічної експертизи, розрахованого за середньозваженими показниками. Жодної технічної експертизи ризиків, як і розробки геологічної основи не було зроблено. Замовник аргументує це тим, що подібні дослідження будуть проведені після затвердження технічної документації на рівні обласного архітектурно-будівельного управління. Тобто, постфакутм – коли громадськість вже жодним чином не зможе впливати на якість робіт, доцільність рішень чи контролювати дотримання зобовязань, прописаних у неодноразово змінюваному проекті.

Тепер міркуємо… Рівень логістики у нашій державі показали численні скандали із “львіським сміттям (нехай навіть і певною мірою зрежисовані), яке “гуляє” по всій країні. Отже, чіткий конвеєр, як на картинці у Швеції чи Сінгапурі – вкрай малоймовірний. Тобто, складування – під відкритим небом (навіс для вхідної сировини проектом не передбачено) – буде. А далі – дощ, потрапляння в грунт, міграція у верховодку (а водотік ніхто не досліджував, бо вся “геологія” – якось на потім…), яка піде під городи і в криниці… Наступний рівень логістики – заїзд-виїзд (камазами) передбачено по тій же дорозі, по якій рухаються мешканці – в школу-магазини, на дачі-городи, до рідні в сусіднє село і т.п. Натомість для обслуговування такого “підприємства” має бути сплановано взагалі окремий заїзд, який жодним чином не перетинаються з головним вїздом у село (можливо, за рахунок вилучення малої частки орендованих земель за принципом земельного сервітуту). Інакше – це відкладені в часі аварії – особливо в негоду або темний час доби…

Тепер – роза вітрів… Усі очевидці, хто вже стикався із подібними “цехами” (“вогню-диму справді нема, але сморід такий, що в легковушці, яка лише поряд проїхала, його ще півдня чути”) запевняють: навіть за відсутності видимих вихлопів склад повітря дуже “відчутно” (для легень і самопочуття) змінюється і у вітряні дні легко розноситься, принаймні, на 2 км (а не 500 м, як планують архітектори). І за короткий час можна перетворити частину села на суцільну “гаврилівку” (мікро-маріуполь сільського розливу, якщо хто не в курсі).

Наступне…. Все сплановане для роботи у звичайних середніх умовах (ніколи не буває накладок, аварій, вимкнення напруги, пожеж, шквальних вітрів, підтоплень чи вилазок доморощених “сталкерів” на обєкт за цвітметалами). І коли запевняють, що є чарівна “кнопка”, яка дозволяє за хвильку “все зупинити”, то чомусь згадується, що її наявність на інших потенційно небезпечних обєктах чомусь лиху не зарадила, і нікому не допомогла.

На місцевості ця ділянка представляє відгороджений (більше, ніж відводилось рішенням сільради – як завжди) шмат “газону” із бетонованою плямою (на позір – десь 20х70 м, тобто, майже втричі більше, ніж потрібно для розміщення однієї печі, тому їх і буде більше розміщено – хоча на запропонованому нам плані значиться лише одна). Без дерев (які можуть поглинути хоч частину СО2 і т.п., без мінімальної охоронної зони), зате в межах 5-10 м пролягають лінії електропередач та газорозподільчий пункт. Якщо щось станеться – висловлюють побоювання мешканці села – то без світла і газу лишається все село на невизначений час. І запевнення архітекторів про те, що дерева посадять (одразу 10-метрові вязи-тополі?, бо “дрібнота” просто не встигне вирости в такій атмосфері!) віриться слабо.

І це лише частина тих побоювань і ризиків, які висловили селяни з приводу “райдужних (як бензинова плівка) перспектив” щодо розміщення переробки промислових відходів на околиці села Козинці. Але вже складається враження, що аналіз ризиків та переваг (свот-аналіз) ніхто не проводив, як і ніхто не цікавився наперед думками селян з цього приводу. Але для того, щоб мешканці Козинців не вдавалися до перекриття траси (як їхні колеги із Клавдієвого через відсутність води), таки доведеться до них дослухатися та внести зміни у наміри такого бізнесу, навіть якщо це доведеться робити на засіданні обласної архітектурної комісії або у суді. Проте ще є час призупинитись і дійти обопільної згоди…

Відео зустрічі ви можете знайти на сторінці автора.

Нагадаємо, що влітку минулого року в селищі Немішаєве ледве вдалося вивести схоже піролізне підприємство.